"Читаємо разом, читаємо всюди".

У першу середу лютого світова спільнота книголюбів відзначає Всесвітній день читання вголос. Мета його - заохочення людства, а особливо дітей та молоді до читання книг. Крім того, свято надихає до спілкування та обговорення прочитаного з друзями та родиною. Свято започатковане, щоб мотивувати дітей, підлітків і дорослих відзначити силу слова і право кожної дитини читати і писати. Пропонуємо долучатися до читання цікавих казок та оповідань. Тож, вперед до якісного та цікавого проведення часу разом.

 Квест " У пошуках скарбів".

Сьогодні у бібліотеці для учнів 5-6 класів був проведений квест "У пошуках скарбів". Діти змагалися у таких локаціях як "Літературний тунель", "Трясовина запитань", "Казкова СМС-ка", "Шифрувальні віхоли", "Пошуковці" та інших.

 

Здрастуй, чарівна зимова казко!

Ти прийшла чиста і непорочна, як Снігуронька -чародійка, прийшла і заворожила гаї, поля, будинки, дороги. Все у полоні незвичайного зимового пейзажу. Щось невблаганне і потаємне є в чарах природи. Її краса виткана не з буйного зеленого листу, не з розмаїття трав і квітів, не з осінніх щедро дозрівання. Ні! Вона створена з води. Із звичайної води, що перетворилась у чарівні сніжинки, які заграли під сонцем холодним кришталем.

Справді, хіба це не диво!

10 січня до бібліотеки на літературний казкограй "Зимова казко, приходить до нас, будь-ласка" завітали наймолодші її читачі, юні вихованці ДНЗ "Казка".

Діти з цікавістю розглядали книги із книжкової полиці "Тут хтось чекає казку і вірить в чудеса", прослухали зимові казочки для малюків, відгадували зимові загадки, відповідали на питання вікторини "З якої казки ми прийшли до вас у гості" та ін.

Тож нехай ці чудові зимові казки зігрівають ваші душі, наповнюють їх теплом, магією див, чарівності, наші любі читайлики.

 МОЖНА ВСЕ НА СВІТІ ВИБИРАТИ, СИНУ,
ВИБРАТИ НЕ МОЖНА ТІЛЬКИ БАТЬКІВЩИНУ!..

8 січня 1935 року народився Симоненко Василь Андрійович. Він ріс без батька, мати працювала в колгоспі. Протягом 1942-1952 років майбутній поет навчався в школі: 4 класи – у Біївцях (1942-1946), решта – у сусідніх селах Єньківцях (1946—1947) і Тарандинцях (1947—1952). У 1952 р. закінчив із золотою медаллю середню школу в Тарандинцях, вступив на факультет журналістики Київського університету імені Т. Шевченка.

1962 р. Василь Симоненко став членом Спілки письменників України.

Того ж року, Василь Андрійович разом з Аллою Горською та Лесем Танюком виявили місця поховання розстріляних нквс на Лук'янівському та Василівському цвинтарях, в Биківні. У 1963 році Василя було жорстоко побито працівниками міліції, чи кгб, на залізничній станції ім. Т. Шевченка у місті Смілі, після чого він переніс відмову нирок і невдовзі, 13 грудня 1963 року, помер у головній обласній лікарні.

Похований поет у Черкасах.

Василеві Симоненкові посмертно присуджено Державну премію України імені Т. Г. Шевченка.

Поет-патріот Симоненко прожив коротке життя, лише 28 років, але в його доробку великий скарб поезії, яка пронизана любов'ю до України та Народу.

"УКРАЇНО, П'Ю ТВОЇ ЗІНИЦІ..."

Україно, п'ю твої зіниці

Голубі й тривожні, ніби рань.

Крешуть з них червоні блискавиці

Революцій, бунтів і повстань.

Україно! Ти для мене диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо горда і вродлива,

З тебе дивуватися повік.

Ради тебе перли в душі сію,

Ради тебе мислю і творю —

Хай мовчать Америки й Росії,

Коли я з тобою говорю!

Одійдіте, недруги лукаві!

Друзі, зачекайте на путі!

Маю я святе синівське право

З матір'ю побуть на самоті.

Рідко, нене, згадую про тебе,

Дні занадто куці та малі,

Ще не всі чорти втекли на небо,

Ходить їх до біса по землі.

Бачиш: з ними щогодини б'юся,

Чуєш — битви споконвічний грюк!

Як же я без друзів обійдуся,

Без лобів їх, без очей і рук?

Україно, ти моя молитва,

Ти моя розпука вікова…

Гримотить над світом люта битва

За твоє життя, твої права.

Хай палають хмари бурякові,

Хай сичать образи — все одно

Я проллюся крапелькою крові

На твоє священне знамено.

26.XII.1961

"НІ ПЕРЕД КИМ НЕ СТАНЕШ СПИНУ ГНУТИ..."

Ні перед ким не станеш спину гнути,

Не віддасися ворогу в ясу,

Якщо ти зміг, товаришу, збагнути

Свого народу велич і красу.

ЛЕБЕДІ МАТЕРИНСТВА

Мріють крилами з туману лебеді рожеві,

Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Заглядає в шибку казка сивими очима,

Материнська добра ласка в неї за плечима.

Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати,

Не пущу тебе колиску синову гойдати.

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,

Опустіться, тихі зорі, синові під вії.

Темряву тривожили криками півні,

Танцювали лебеді в хаті на стіні,

Лопотіли крилати і рожевим пір'ям,

Лоскотали марево золотим сузір'ям.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,

Виростуть з тобою приспані тривоги.

У хмельні смеркання мавки чорноброві

Ждатимуть твоєї ніжності й любові.

Будуть тебе кликать у сади зелені

Хлопців чорночубих диво-наречені.

Можеш вибирати друзів і дружину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата,

Та не можна рідну матір вибирати.

За тобою завше будуть мандрувати

Очі материнські і білява хата.

І якщо впадеш ти на чужому полі,

Прийдуть з України верби і тополі.

Стануть над тобою, листям затріпочуть,

Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Весна 1962

"ТИ ЗНАЄШ, ЩО ТИ — ЛЮДИНА?.."

Ти знаєш, що ти — людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

Більше тебе не буде.

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди —

Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе —

Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба —

Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі — людина,

І хочеш того чи ні —

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

16.XI.1962

"ЛЮДИ - ПРЕКРАСНІ..."

Люди - прекрасні.

Земля - мов казка.

Кращого сонця ніде нема.

Загруз я по серце

У землю в'язко.

Вона мене цупко трима.

І хочеться

Бути дужим,

І хочеться так любить,

Щоб навіть каміння байдуже

Захотіло ожити

І жить!

Воскресайте, камінні душі,

Розчиняйте серця і чоло,

Щоб не сказали

Про вас грядущі:

- Їх на землі не було...